Так, але...

"Тарас Прохасько, який вiддавна обiцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав - у своєму нi з ким не сплутувальному стилi - серiю шкiцiв чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, i про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема - про такi простi речi, як балькони й фiранки, свiтло й камiння, гойдалки й туалети, проходи мiстом i знiмання фiльму в Карпатах, формула щастя i фактор впливу, бабiнтон i зельбсферштендлiх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снiдати - по-своєму, а дивитися - змiщуючи вiзир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут - тип оповiдi, в якому рефлексiї стають елементами сюжету й оприявнюються не як написанi постфактум, а як проговоренi в момент народження. I тому нiякi це не шкiци й не есеї, а оповiдання в найстрогiшому значеннi цього слова". Олександр Бойченко "Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами рiзних перiодiв, проживаючи "свою" iсторiю. Серiя "Дороги" - це миттєвостi мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом iз текстами Тараса Прохаська. Ключем до серiї "Трапези" стала думка: "Все, що об'єднує нас - це досвiд спiлкування. Тiльки вiн має значення i залишається в пам'ятi". Олена Придувалова "Об'єднати однiєю важливою iдеєю двох творцiв iз рiзних сфер мистецтва - головне в цiй концепцiї. Шляхом до успiху може бути тiльки точне попадання. Збiг поглядiв на життя i творчiсть, глибоке фiлософське осмислення свого єства як митця i людини - це те головне у дiалозi письменника i художницi, що ми бачимо наслiдком цього неймовiрного союзу". Тетяна Швед (Безкоровайна)